Матеріали до уроків зарубіжної літератури

11 клас

 Вивчення творчості Кавабата Ясунарі

Тема: Відомий письменник, лауреат Нобелівської премії  Кавабата Ясунарі – «красою Японії народжений»

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю, особистістю письменника, його естетичними поглядами; допомогти учням усвідомити особливості японської культури, світогляду; розвивати навички самостійного пошуку та обробки інформації, естетичного дослідження; виховувати повагу до національних культур усіх народів, естетичний смак.

Обладнання: портрет письменника, видання творів, ілюстрації до біографії; краєвиди Японії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу. 

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

          Ще на початку XX ст. видатний діяч японського мистецтва Окакура в «Книзі про чай» у діалозі із зарубіжними читачами стверджував, що «справжній ключ до характеру японців потрібно шукати в естетиці чайного обряду, а не в «бусідо» («шлях воїна-самурая»). Іноземці називали нас варварами у той час, коли ми цілком віддавалися мирному мистецтву. Але відтоді, як Японія влаштувала масштабну криваву бійню на полях Маньчжурії, вони називають її цивілізованою країною. Останнім часом так багато почали говорити про «бусідо», але майже ніхто не звертає увагу на «тядо» («шлях чаю»). Якщо цивілізованість залежить від успіху кривавих війн, ми скоріше погодимося залишатися варварами». Саме в чайній церемонії, у цьому мирному обряді проявляється загострене почуття краси японців.
Про Японію, японців, «тядо» і його співця Кавабата Ясунарі буде наш урок.

II. Оголошення теми, мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Повідомлення про Японію XX ст.

2. Повторення відомостей про особливості японської літератури за творчістю Мацуо Басьо, Ісікава Такубоку (хоку, танка)

3. Повідомлення про особливі види японського прикладного мистецтва — ікебану, бансай, нецке та ін.

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

1. Лекція вчителя

— Кавабата Ясунарі (1899-1972) — японський письменник, лауреат Нобелівської премії (1968).

Кавабата Ясунарі народився в сім’ї лікаря, людини високоосвіченої, залюбленої в літературу та мистецтво. Батьків Кавабата Ясунарі втратив рано і виховувався в родичів, спізнавши гіркий хліб сирітства. Навчаючись у 1910-1917 рр. у початковій і середній школах м. Осака, Кавабата Ясунарі зацікавився живописом та літературою, багато читав, віддаючи перевагу А. Стріндбергу, а з японських письменників — Акутагаві Рюноске та Міямото Юріко. У 1917-1920 рр., під час навчання в Першому коледжі Токіо, Кавабата Ясунарі ознайомився з російською літературою, особливо вирізнивши для себе Л. Толстого та А. Чехова.

Навчався в Токійському університеті на відділенні англійської, а згодом японської літератури (1920-1924). Тема його дипломної роботи — «Коротка історія японського роману».

1924 року Кавабата Ясунарі разом із письменниками-«неосенсуалістами», до яких належав і Йокоміцу Ріїті, автор програмного виступу «Про неосенсуалізм» (естетична концепція «неосенсуалістів» значною мірою спиралася на літературну теорію західних модерністів), заснував журнал «Літературна епоха» («Бунгей Дзідай»), вів у ньому активну літературно-критичну діяльність, початок якій було покладено ще в студентські роки співпрацею в журналі «Дзідзі Сімпо».
Відтоді Кавабата Ясунарі в різні періоди життя брав участь в організації нових літературних журналів, був членом їх редакційних колегій; до 1939 року регулярно публікував рецензії та огляди в провідному літературному журналі «Бунгей Сюндзю»; входив до складу журі різних літературних конкурсів і премій.

Першим значним твором Кавабата Ясунарі, який привернув увагу критики та читачів, була новела «Танцівниця з Ідзу» (1925), екранізована 1935 року кінорежисером Госьо. Переживання закоханого юнака стали темою цієї ліричної новели. Письменник психологічно тонко розкриває тендітну красу поетичного почуття. Постійним джерелом творчого натхнення Кавабата Ясунарі, за його власним зізнанням, слугувала «Повість про Гендзі» — найвидатніша пам’ятка середньовічної японської літератури. Письменника приваблюють шедеври національної класичної хейянської епохи (ІХ-ХІІ ст.), що утверджують принципи розвитку вільної особистості, загальну гармонію.

Уже в «Танцівниці з Ідзу» виявляється суттєва грань таланту Кавабата Ясунарі: розкриття загальнолюдських, «стійких цінностей», використовуючи естетику та національну самобутність класичної, народної японської літератури.
1931 року Кавабата одружився з Хідеко і поселився з дружиною в давній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на півночі від Токіо, де в них народилася дочка. Літо вони проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в письменника була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно і дерев’яних сандалях.

1960 року за підтримки держдепартаменту США Кавабата Ясунарі здійснив турне по декількох американських університетах (серед них і Колумбійський), де вів семінари з японської літератури.

У лекціях він указував на безперервність розвитку японської літератури з XI по XIX ст., а також на глибокі зміни, що відбулися в японській літературі наприкінці XX ст., коли письменники зазнали значного впливу західних побратимів по перу.
Унаслідок впливу Місіми (письменника, кіноактора і політичного діяча правої орієнтації) Кавабата наприкінці 60-х років разом із Місімою й двома іншими письменниками підписав петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.
Повість «Країна снігів» (1934-1937), визнана літературними колами найпомітнішим явищем ліричної прози, найповніше виявила систему художнього мислення письменника. За образним висловлюванням М. Федоренка, «він ніби запрошує нас відкрити мушлю враження — і в ній відразу блисне перлина істини». Книга складається з окремих ліричних оповідань, об’єднаних спільною тематикою: нерозділене кохання, краса природи північного краю Японії — країни снігів. У повоєнні роки, залишаючись вірним своїй колишній творчій манері, Кавабата написав низку творів, найзначніші з яких повість «Тисяча журавлів» (1951) і роман «Стогін гори» (1953).

У романі «Стогін гори» Кавабата Ясунарі на широкому тлі повоєнного побуту досліджує внутрішній світ, психологію своїх героїв: старого Сінго, службовця однієї із токійських фірм, та членів його родини. Пильна увага автора до складних сплетінь людських взаємин, до драматичних подій минулого й теперішнього переконує, що головним у творі є не стільки сюжет, скільки загальнолюдська тема. Її естетичною основою стає взаємозв’язок Людини та природи, якии дедалі більше усвідомлює Кавабата Ясунарі. Образом гори («…сад будинку Сінго був природним продовженням гори…»), стогін якої інколи вчувався головному героєві, автор підкреслює нерозривність, одухотвореність такого зв’язку. Цією ж думкою пронизані й новели Кавабата Ясунарі, написані в різні роки його творчості.

1950 року Кавабата Ясунарі разом із членами ПЕН-клубу, головою якого він був із 1946 року, здійснив поїздки до Хіросіми та Нагасакі, місць атомних бомбардувань. Про своє бажання «вічного миру на землі» він розповість у новелах «Латочка», «Кораблики», «Камелія».

Твори Ясунарі вирізняються ускладненістю підтексту, ефектом недомовленості, несподіванки. Критика вбачає в цьому вплив на його художній досвід естетики дзен, що ґрунтується на внутрішньому спогляданні. Проте, досліджуючи психологію людини, її відносини зі світом, природою, Кавабата Ясунарі завжди орієнтувався на зв’язок із тією дійсністю, яку він хотів збагнути.

1968 року Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську премію за «письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського способу мислення».

В останні роки життя Кавабата Ясунарі напружено працював над новим романом. Письменник важко хворів, почав уживати наркотики. Перебуваючи в стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юко Місіми, 16 квітня 1972 року він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.

Твори цього митця, що відобразили національне японське уявлення про світ, людину, красу, зажили йому слави за життя і безсмертя після смерті.

В Україні окремі твори Кавабата Ясунарі переклали І. Дзюб, М. Федоришин.

2.Складання психологічного портрета письменника
Складіть за лекцією психологічний портрет письменника, ураховуючи його висловлювання в Нобелівській промові: «Усе своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті». І відзначив, що не розуміє, чому обрали саме його, адже для письменника «слава стає тягарем».

3.Питання і завдання для учнів

·         Де і коли народився Ясунарі Кавабата?

·         Які трагічні події він пережив у дитинстві?

·         Які твори мистецтва справили вплив на його становлення як письменника?

·         Назвіть перший твір Ясунарі Кавабата.

·         Який твір приніс письменникові перший успіх у публіки? Які риси стилю митця виявилися в ньому?

·         Назвіть відомі вам визначні твори Ясунарі Кавабата.

·         Які проблеми порушує в них письменник?

·         Що характерно для його творчої манери?

·         Розкрийте ставлення Ясунарі Кавабата до часу.

·         Яку роль відіграє японська класична література у спадщині митця?

·         Чи можна назвати Ясунарі Кавабата представником традиційного напряму в японській літературі? Доведіть свою думку.

·         Коли і за які досягнення Ясунарі Кавабата був нагороджений Нобелівською премією?

4.Повість Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів"

Композиційна побудова повісті "Тисяча журавлів" пов'язана із традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається знайомство читачів з головними героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія - загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння "ниток" якої з'єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.

Сутність чайного обряду - старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва, - полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм життям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини з природою та іншими людьми.

Існує чотири правила чайної церемонії:

·         гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії - призначення традиційного мистецтва японців;

·         чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, "зустріч почуттів" не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім - це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками;

·         чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

·         спокій. Головне у чайному домі - тиша та спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди "серцями".

Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка "здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії". Із нею пов'язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, котрий вже по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікає і вже дорослого Кікудзі, котрий втратив батьків. Вона впливає на розвиток його стосунків з нареченою Юкіко Інамурі і чинить перешкоди його контактам з пані Оота та її дочкою Фуміко. Тікако пересуває  людей та їхні долі, як чашки: спочатку вона підсуває Кікудзі Юкіко і відсуває пані Оота, потім відсуває її дочку Фуміко, врешті-решт відсуває і Юкіко, кажучи, що обидві дівчини вийшли заміж.

Слід зазначити, що на сторінках повісті самий чайний посуд і взагалі вся кераміка - вази, чашки і чайники - живуть немовби власним особливим життям, що пов'язане з минулим. Старовинні речі, яким по кілька сот років, відтіняють швидкоплинність людського існування, втілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності.

Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, котра тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням літаючих журавлів, заполонив уяву Кікудзі із самого початку повісті. Він закохується в Юкіко, шукаючи в ній втілення своїх мрій. Іншу сюжетну лінію повісті складають  досить складні стосунки (у тому числі й любовні) Кікудзі з пані Оота та її дочкою Фуміко. Із пані Оота його пов'язують спогади про батька (котрий зближується з нею після Тікако). Оота-сан шукає у синові риси батька, люблячи його і шануючи пам'ять про нього. Зближення з Кікудзі викликає в неї почуття провини, а сам Кікудзі відкриває в Оота невідомі раніше її привабливі риси і краще розуміє тепер почуття свого батька. Оота не чинить перешкод запланованому шлюбу Кікудзі з Юкіко. Однак піклування і співчуття самого Кікудзі до дочки Оота - Фуміко (після раптової смерті її матері від паралічу серця) і зближення з нею, а також наполеглива "турбота" Тікако про Кікудзі роблять дівчину з літаючими журавлями на фуросікі недосяжною мрією для хлопця.

У японській символіці журавлі - символ надії, благополуччя і щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому фоні має глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона лишається недосяжною

В естетиці японського мистецтва уявлення про речі, а точніше, про "сумну принадність речей", відіграє дуже велике значення. Дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворені образи, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі. У літературній творчості, особливо в поезії, як і в мистецтві складання букетів (ікебана), як і в традиційному японському саду, немає нічого зайвого, але завжди є місце для уяви, натяк, певна незавершеність і несподіваність, що змушують працювати думку й почуття. Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата через "сумну принадність речей" передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя і ніжність, гіркоту і біль. Розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близькими для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японська споглядальність, тонке розуміння природи та її впливу на душу людини.

Природа у творах Кавабата завжди посідає особливе місце. Життя природи і людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід'ємного зв'язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов'язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати у закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, і з самим собою. Рядки про природу створюють своєрідний фон, на якому розгортається життя героїв, проте нерідко природа набуває і самостійного значення, стаючи одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися у природи, проникати в її нерозгадані таємниці, він бачить у спілкуванні з природою шлях до морального та естетичного вдосконалення людини.

У зображенні Кавабата природа прекрасна й велична, через показ змін у ній автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника багатопланові, вони мають прихований підтекст. У повісті "Тисяча журавлів" природа немовби співчуває героям. Наприклад, через опис природи передається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, "по небу прокотився грім. Далекий і могутній, він наближався все ближче й ближче. На мить дерева у саду освітив спалах блискавки". Блискавка як думка і думка як блискавка - нерозривність цих понять допомагають авторові краще висвітлити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе. "І одразу зашумів дощ, - пише Кавабата. - Поступово грім відкотився далі". Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. "Кікудзі підвівся і зателефонував Фуміко". Розмовляючи з нею по телефону про дрібниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне:

"- У нас тут справжня злива. А у вас?..

- Ллє, як з відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.

- Зате після дощу буде так свіжо..."

Слово "свіжий", "свіжість" означає не тільки стан у природі після дощу, а й зміну у внутрішньому світі героя.

В описі зустрічі персонажів використовується така сама символіка.

"- Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ? - спитав Кікудзі.

- Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?"

В останній фразі даного діалогу застосовується прийом іносказання. Це речення слід розуміти так: "Хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?"

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі у саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. З цією чашкою пов'язані стосунки  чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. "Кікудзі склав разом чотири великих друзки, і в його долоні з'явилась чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу". Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж  деревами сяяла одна велика зірка. "Скільки я вже не бачив ранкової зорі!" - подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що потроху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді... "Нема сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском", - промайнуло у голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю".

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, які безнадійно заплутали ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали від спогадів тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживає з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкіко): "У вас є краще "сіно", - прошепотіла вона". ("Сіно" - чашка у стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.) Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимсь іще. Вона стала для нього незрівнянною, стала самою долею. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: "Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою". Він знову підняв черепки. "Шкода було кидати чашку. Та й тут її могла побачити Тікако" (через яку все минуло виглядає гріховним і брутальним). Втративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від "гидкої чорної пелени, що застила йому світ", символом якої у повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі) Тікако. Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко? - розмірковує сам-на-сам герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко - "опиралася тільки її чистота". Кікудзі боявся, що цього разу прокляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа неначе очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко і очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так раптово зникла. Згадавши її слова "Смерть йде за мною слідом", він відчуває, як дерев'яніють його ноги від жахливої думки: "Не можу повірити, що вона померла!" "Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?" - із цим та з багатьма іншими питаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І у скорботній тональності немовби відповідає на почуття Кікудзі вся природа, що також сумує разом із людиною.

Лірична повість "Тисяча журавлів" написана на основі давнього естетичного принципу японського мистецтва - міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що знайшла втілення в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси з допомогою особливого прийому - натяку (йодзю), який створює настрій, викликає "надпочуття", змушуючи працювати думку і уяву читача.

Повість "Тисяча журавлів" має глибокий гуманістичний зміст. Назва твору промовиста: тисяча журавлів - це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч.

6.Питання і завдання для учнів

1. У чому полягає сутність чайної церемонії у сприйнятті японців?
2. З якою метою використав Ясунарі Кавабата чайну церемонію у композиційній побудові повісті "Тисяча журавлів"?
3. Розкрийте зміст назви твору "Тисяча журавлів".
4. Як показана природа у повісті?
5. Яку роль відіграє символіка у творі? Назвіть символи і розкрийте їх значення.
6. Схарактеризуйте образи жінок у повісті "Тисяча журавлів". Яка героїня вам найбільше сподобалася?
7. Які філософські проблеми вирішує Кікудзі?
8. Ваша ставлення до образу Кікудзі? Чим вам близький цей герой?

V. Підсумок уроку

Поясніть, чому Кавабата Ясунарі почав Нобелівську промову віршами японського поета, прихильника «дзену» Догена (1200-1253):

Цветы — весной,
Кукушка — летом.
И осенью — луна.
Холодный чистый снег — зимой.

Порівняйте свої висновки з поясненням самого письменника: «Можливо, невеликий вірш Догена здається європейцю примітивним, банальним набором образів пір року, але мене він вражає тонкістю, глибиною і теплом почуттів, у ньому «суть японської душі»».

1. Домашнє завдання

Знати біографію Кавабата Ясунарі.

Прочитати повість «Тисяча журавлів» («Тисячекрилий журавель»).

Урок №____ 

Тема: Відображення національної етики та естетики у повісті «Тисяча журавлів»

Мета: прослідкувати у повісті відображення національної етики та естетики японців, розкрити основні проблеми твору, визначити особливості стилю письменника; розвивати навички ідейно-художнього аналізу, навички роботи з текстом, уміння висловлювати своє ставлення до поставлених проблем; виховувати естетичний смак, уміння бачити красу у навколишньому світі та цінувати його.

Обладнання: відео фрагмент про чайну церемонію, японська музика, тексти твору.

                                          Зустріч за чаєм - це та ж  зустріч  почуттів…                                 

                                                                                                        Я. Кавабата     

Хід уроку

1.Організаційний момент

ІІ.Мотивація

Про гідну людину японці кажуть: "Вона бачить красу і радість життя там, де їх не помічають інші". Ці слова якнайкраще характеризують неперевершеного майстра прози, першого в японській літературі лауреата Нобелівської премії (1968) Ясунарі Кавабата. Своєрідність його творчості визначає традиційний для японського мистецтва прийом натяку (йодзю), котрий дає змогу відчути те, що неможливо осягнути розумом чи відчуттям, а можна лише "зрозуміти серцем".

Одним з кращих творів Кавабата по праву вважають повість "Тисяча журавлів" (1951), за який йому була присуджена премія Академії мистецтв Японії (1952).

Основою для її сюжету став давній національний звичай японців - чайна церемонія, зведена ними до рівня мистецтва.

Чайна церемонія - "тядо", в буквальному значенні "шлях чаю" - містить у собі елементи як духовного, так і естетичного плану. Це одне із найсамобутніших мистецтв японців, що відіграє суттєву роль у їхньому духовному житті вже понад п'ятсот років.

Як же саме відбувалася чайна церемонія, ми зараз побачимо і почуємо.

ІІІ.Оголошення теми і мети уроку

ІV.Реалізація теми уроку

1. Постановка проблемних питань:

- Чому автор вибрав фоном чайну церемонію?

- Які етичні та естетичні основи японської культури відображує чайна церемонія?

- Яке значення вона має для сучасних автору японців?

- Чи так вже свято бережуть вони свої національні традиції?

2.Виступ учнів: чайна церемонія(або перегляд відео)

3. Словникова робота

Камакура – місто, в якому жив сам Кавабата.

Тядо – чайна церемонія.

Фуросікі – жіноча хустка.

Журавлі - символ надії, благополуччя і щастя.

Сіно - чашка у стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.

Ікебана – мистецтво складання букетів.

Суміе – картини, написані тушшю.

Вабі – стиль простоти та скромності.

Міябі  (яскрава краса) – естетичний принцип японського мистецтва.

Йодзю (натяк) – художній прийом недомовки.

Сабі - прекрасне і пронизливо-сумне почуття самотності.

4.Робота над змістом повісті 

Відомий діяч японського мистецтва Окакура Какудзо писав: "Шлях самураїв - це мистецтво смерті... Мистецтвом життя є "тядо" ("шлях чаю").

- Навіщо обряд чайної церемонії введений неодноразово в повість? Яку роль він виконує? (Він є і тлом, на якому розвиваються події, і саме з його допомогою розкривається ідейний зміст повісті).

Вчитель.       На перший погляд, чайна церемонія – тло для розгортання подій. Вчителька чайної церемонії Тікако запросила героя для знайомства з Юкіко, вона намагається влаштувати шлюб, а церемонія стає лише приводом для знайомства; Кікудзі з самого початку не хотів цієї зустрічі, якби йому не зустрілася Юкіко, він, можливо, так і не прийшов у гості. У нього також немає якоїсь особливої поваги до тядо; пані Оота та її дочка Фуміко запрошені гостями; дівчата навчаються у пані Тікако майстерності проведення тядо, однак їм не вистачає досвіду, у вчительки є досвід, та немає щирості для проведення справжньої церемонії.

-         Що ви можете розповісти про вчительку чайної церемонії?  Яку роль вона відіграє у долі героїв?            (Тікако колись була коханкою батька Кікудзі й причиною сварок між батьками героя. Вона й зараз намагається втручатися у долі людей навколо)       

                           

-         Чому Кікудзі часто згадує про волохату пляму на грудях Тікако? (Фізична вада наче підкреслює моральну нечистоту героїні, ця пляма на її тілі наче клеймо її минулого, яке викликає огиду у Кікудзі.)

 «…Відколи Кікудзі бачив пляму на її грудях, Тікако дуже змінилася. За якихось два роки після цього вона стала чоловікоподібною, а останнім часом і зовсім перетворилася на безстатеву істоту.
    От і сьогодні вона вестиме чайну церемонію з підкресленою гідністю... А в самої груди з родимою плямою, мабуть, уже зів’яли... Кікудзі мало не засміявся, та в цю мить його наздогнало двоє дівчат.»

-         У чому пані Тікако протиставлена юна Юкіко? Знайдіть та прокоментуйте її описи у тексті. Чому, на вашу думку, її хустку прикрашають саме журавлі?                      

«Дівчина, що несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями, була вродлива.»  

«На тлі заплутаного, невиразного минулого двох літніх жінок донька Інамури, що зосереджено готувала чай, видалася Кікудзі напрочуд гарною.»

«На сьодзі позад дівчини падала тінь від молодого листя, а її яскраве кімоно немов світилося м’яким відбитим сяйвом. Волосся теж ніби промінилося.»

«Як для чайної церемонії в кімнаті було надто видно, зате світло підкреслювало вроду дівчини. Її шовкова серветка, червона, як полум’я, вражала не так м’якістю, як свіжістю. Здавалось, у руках дівчини розпускається червона квітка. Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики.»

      (Хоча зовні пані Тікако поводить себе з гідністю професіонала, однак Кікудзі, який знає її минуле та минуле пані Оота, не може позбутися відчуття відрази, він відчуває вульгарність ситуації, в яку потрапив; чистоту, чемність, спокій та гармонію втілюють під час чайної дії лише молоді дівчата. Ставлення до Юкіко автор підкреслює за допомогою епітетів: рожеві та білі кольори одягу; вона напрочуд гарна у контрасті з літніми жінками; вона зображена на фоні молодого листя, яскраве кімоно світиться, сяє, волосся проміниться; мяка та свіжа серветка нагадує червону квітку. Чистоту, цнотливість Юкіко підкреслюють журавлі на її хустині, адже журавель в Японії – священний птах, символ здоров'я, довголіття та щастя. На весь світ відома японська прикмета, за якою потрібно зробити тисячу паперових журавликів задля здійснення мрії.)    

-         Як проходить церемонія у домі Тікако? Порівняйте її з правилами, які ми називали: чи всі вони дотримані? Чи знайшли герої під час церемонії кей, сей, дзяку та ва?

        (Звертаємо увагу, що правила порушуються, з самого початку Кікудзі відчуває себе ніяково: він знаходиться поруч з двома колишніми коханками свого батька, які, до того ж, ненавиділи одна одну, тут не може бути гармонії та чистоти, а жінки ще й іноді говорять неприємні для героя речі, наприклад:

«- Я б теж хотіла випити з цієї чашки. Останнього разу я пила з іншої, — раптом сказала пані Оота.
Кікудзі її слова знову неприємно вразили: що з нею — з глузду з’їхала чи зовсім сорому позбулася?»)

- Отже, чемності та спокою тут також немає. Чистоту та чемність церемонії  надають лише присутність юних Юкіко та Фуміко, а також старий посуд, з якого п’ють чай.

5.Складання порівняльної характеристики героїнь

Тікако:	Юкіко:
Потворність, наглість, егоїзм, хитрість, хижість	Чистота, чемність, ніжність, краса, скромність

-         Який сенс вкладено автором у цю антитезу?

-          Яким чином Кавабата підкреслює красу давньої традиції тядо та «сумну принадність речей», що оточують героїв?     

           (Речі у Кавабати живуть своїм особливим життям. Автор детально, з особливими почуттями, наче про людей, розповідає про чайний посуд, адже кожна чашка або ваза мають свою давню історію. Чи відчуваємо ми трепет під час зустрічі з предметами старовини або творами мистецтва? Мабуть, таке відчуття знайоме не кожній людині…

«Стародавні чашки… їм, певно, років триста-чотириста, а скільки в них світла!.. Здавалося, життя б’ється під їхньою гладенькою поверхнею. Кікудзі дивився на чашки, а йому вважалися його батько і мати Фуміко такі ж чисті й непорочні».  )

- Як герої ставляться до предметів чайної церемонії? Чиїми очима ми бачимо красу?

       Кавабата показує за допомогою образів Кікудзі, пані Оота, Фуміко та Юкіко свідомість японців, які звикли шанобливо ставитися до речей, обожнювати і предмети мистецтва, і предмети побутового вжитку, вбачаючи в них втілення краси.                                               

      Чайні чашки наче оживають під час церемонії, ми бачимо уособлення, метафори, за допомогою епітетів та порівнянь передано почуття героїв. Лише одна героїня не відчуває привабливості чайних речей – господарка церемонії Тікако. Суть обряду полягає в тому, щоб дати людині можливість відірватися від суєтного життя, поринути у роздуми, очистити свої почуття, бути щирим, бути самим собою. Той, хто дійсно прилучається до таїни чайного ритуалу, ніби проходить обряд очищення, стає красивішим. Саме тут розкривається сенс слів автора: «Зустріч за чаєм - це та ж  зустріч почуттів…»   

 «Як для чайної церемонії в кімнаті було надто видно, проте світло підкреслювало вроду дівчини. Її шовкова серветка, червона, як полум’я, вражала не так м’якістю, як свіжістю. Здавалось, у руках дівчини розпускається червона квітка.
   Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики.»                                                                                                                                                      «Пані Оота взяла орібе в руки.
- Зелений чай у чорній чашці — яка це краса! Мимоволі спливають у пам’яті зелені весняні бруньки... — сказала вона. А про те, що ця чашка належала її чоловікові, не прохопилася й словом.
Потім почався традиційний огляд чайного начиння. Дівчата не дуже на цьому розумілися, а тому слухали дещо з пояснень Тікако. Глечик і бамбуковий черпачок теж належали батькові Кікудзі, але Тікако про це не згадала, Кікудзі промовчав і собі.»

     В естетиці японського мистецтва дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворені, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі, цьому ефекту сприяє відсутність зайвого, малі форми залишають місце для уяви, натяку (йодзю), певна незавершеність і несподіваність змушують працювати думку й почуття. Це проявляється у літературній творчості, особливо в поезії (хоку, танка), у мистецтві складання букетів (ікебана), у традиціях японського саду.

     Та чи такі ж красиві люди знаходяться навколо цих прекрасних речей?

     6. Робота у групах

 Характеристика образів пані Оота, Кікудзі, Фуміко, визначте їх ідейну роль.                       

     Презентація групами своєї роботи.   

                   (Порівнюючи пані Оота та її дочку, звертаємо увагу на протиставлення образів: чуттєвої краси матері та романтичної, прихованої духовної краси дочки; неоднозначним є образ Кікудзі, він мрійливий, шукає щастя, він відрізняє добро та зло, не любить вульгарність, однак припускається  помилок у житті, наче хитається у пошуках моральної основи, його душа наче поранена у дитинстві спостереженнями за стосунками дорослих.)

     7. Проблемні запитання

-         Що може зробити наших героїв щасливими?

-         Мрією (журавлем) Кікудзі стала дівчина Юкіко. Чому хлопцю не вдалося одружитися з нею?   

      Пані Тікако набрехала йому про одруження Юкіко. Можливо, за задумом автора, головна причина у тому, що Кікудзі сам порушив закони чистоти та гармонії, вступивши у стосунки із пані Оота, отже він не заслужив на цнотливу й чисту Юкіко. Та у цьому є й символічне значення: мрія залишається мрією, журавель залишається у небі (за прислів’ям: краще синиця у руках, ніж журавель у небі).

-         Чи стали б щасливими у шлюбі Кікудзі та Юкіко?

     V.Узагальнення

-         Які думки викликають у вас контрасти образів твору: дві юні дівчини – дві літні жінки, давній посуд – і люди, які з нього п’ють?

     Посуд зберігає у собі пам'ять кращих національних традицій, а люди паплюжать їх. Як підкреслював Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Тікако Курімото, яка "здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії", перша порушує правила та сам принцип очищення чайної церемонії. Із нею пов'язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Кікудзі вже по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Тікако пересуває  людей та їхні долі, як чашки. Іронія долі: охоронець давніх традицій, що створені для збереження чистоти та гармонії, живе за зовсім іншими правилами.          

                

-          А чи є у нашому житті місце давнім традиціям? Як ми зберігаємо святині своїх предків?

VІ. Підсумки уроку

 Домашнє завдання:  знайти у повісті описи природи, визначити їх роль.

              

Описи природи у повісті Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів»

Для японців природа – світ гармонії та краси, у неї можна навчитися жити

Бесіда:

-         В яких епізодах повісті ми бачимо образи природи?

-         Яке враження вони на вас справили? Прокоментуйте їх значення.

-         Які зображувальні засоби використав Кавабата для створення пейзажів у повісті? У чому особливості стилю письменника?

В один з вечорів, коли вона була поруч з Кікудзі, Фуміко розбила стару материну чайну чашку. Що символізує цей вчинок?

    «Тієї ночі Кікудзі ніяк не міг заснути. Коли в щілинах віконниць замерехтів світанок, він устав і подався у чайний павільйон.
У саду, на плиті перед кам’яним умивальником, валялись уламки «сіно». Кікудзі склав докупи чотири великих черепки, і в його долоні з’явилася чашка. Лише на її війцях бракувало шматочка. Кікудзі взявся його шукати, але невдовзі облишив.
Підвів очі вгору. На сході, між віттям дерев, яскріла одна велика зірка.
«Скільки я вже не бачив вранішньої зорі!» — подумав Кікудзі, дивлячись на небо, яке поволі затягували хмари.
Зірка блищала серед хмар і тому здавалася ще більшою, ніж була насправді. Ореол навколо неї був аж наче вологий.
«Безглуздо збирати черепки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском», — майнуло в голові Кікудзі. Він кинув уламки на землю.
Учора ввечері Фуміко шпурнула чашку на кам’яний умивальник. Кікудзі навіть не встиг її зупинити.»

-         У цьому епізоді з’являється образ природи. Яку роль він виконує?

       Символіка природи та речей зливається воєдино. На небі сяє зірка, що символізує чистоту Фуміко, очищення від минулих гріхів. Кікудзі піднімає черепки чашки сіно, яка колись пов’язувала чотирьох людей: Кікудзі, його батька, Фуміко, її матір. Герой складає чотири черепки, не вистачає лише краєчку, мабуть, того, на якому залишався слід від помади Оота, піднімає очі і бачить, що зірку закрили хмари. І він кидає черепки на землю, а хмарка наче звільняє зірку. А може, сама його спроба повернути, зібрати скалки минулого і стала причиною того, що Фуміко зникне наприкінці твору? Кавабата не коментує жоден епізод, не дає прямої оцінки героям або їх вчинкам, ми розуміємо його ставлення через натяки , деталі, через описи природи та речей. Зображена митцем природа прекрасна й велична; показуючи зміни в ній, автор відтворює порухи людської душі, тому твори письменника багатопланові, мають прихований зміст.

       Природа у творах Кавабата завжди посідає особливе місце. Життя природи й людини поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід’ємного зв’язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов’язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати в закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, із самим собою. Описи природи створюють своєрідний фон, на якому розгортається життя героїв, проте часто природа стає одним з героїв повісті. Кавабата закликає вчитися у природи, проникати в її таємниці, він убачає в спілкуванні з природою шлях до морального й естетичного вдосконалення людини.

                                      

Робота з текстом.

1)      Розкрийте символіку сцени:

      «Кікудзі опустився на підлогу біля телефону й заплющив очі. В його уяві раптом вималювалася заграва, яку він бачив з електрички, коли повертався додому після ночі, проведеної з пані Оота в готелі.
      Вона жевріла над лісом навпроти храму Хоммондзі в Ікегамі.
Червоне сонце ніби плило на обрії, ковзаючи по вершечках дерев. Ліс виступав на небі чорним силуетом. Сонце пливло над деревами і било в його втомлені очі. Кікудзі склепив повіки. І тоді йому здалося, немов білі журавлі знялися з фуросікі Юкіко у вечірнє небо, що все палало в його заплющених очах.»   

-         Яку кольорову гаму створив у цій сцені й чому Кавабата?   

      Пейзаж символічний. Ми наче відчуваємо тривожне попередження про можливу біду, уособлене в образі заграви. Знову з’являється образ журавлів, який символізує нездійсненність мрії про чисте кохання і майбутнє щастя. Цікаво, що кольори японці сприймають інакше, ніж європейці: чорний (силует дерев) асоціюється з кольором землі – початком і кінцем життя, білий (журавлі з фуросікі) – божественний колір чистоти та істини, однак у біле одягають мертвих; чорний та білий – кольори інь та янь – чоловічого та жіночого початку життя; червоний – колір крові, вогню, гніву, війни, може символізувати кохання, оберігає від злих сил.

                               

       2) Розкрийте символіку сцени

      Символічність образу природи ми бачимо ще в одному епізоді – це дощ, який пішов, коли Фуміко зателефонувала хлопцю:

"- У нас тут справжня злива. А у вас?..
- Ллє, як з відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.
- Зате після дощу буде так свіжо..."
Слово "свіжий", "свіжість" означає не тільки стан природи після дощу, а й зміну внутрішнього  стану героя.
В описі зустрічі героїв використовується така сама символіка:
"- Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ? - спитав Кікудзі.
- Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?"

      Кавабата знову використовує прийом натяку (йодзю), який створює романтично-тужливий настрій («сумна принадність»), щоб допомогти читачам зануритися у внутрішній світ героїв, наче у власний. Ми відчуваємо сумну алегорію в словах Фуміко: «… невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?» - чи можна зрозуміти чужу душу? А можливо: чи можна вірити тому, що ти почув? Пам’ятаєте в Екзюпері: «головного очима не побачиш», значить, вухами - не почуєш? Побачити можна тільки серцем.

      Образи у творі наче оживають у нашій уяві, красиві філософські й надзвичайно ліричні описи змушують замислитися і викликають ніжні, іноді сумні почуття – у цьому особливості творчості    Ясунарі Кавабата. Дослідниця Т. Григорьєва вважає, що: «Понять Кавабата Ясунари означает понять своеобразие японской литературы… он больше, чем кто-либо из современников, даёт возможность почувствовать то, что делает японцев японцами… даёт почувствовать какое-то необычное спокойствие, искренность. Люди находят в произведениях Кавабата большую тайну уравновешенности начал, ту сердцевину, позволяющую увидеть, сосредоточиться на малом, находить красоту в простом, казалось бы, явлении и через него постигнуть красоту как сущность мира. Он задерживает внимание на том, что они разучились замечать, и наполняет их сердца радостью. В этом его предназначение. Подобно Достоевскому, он верил, что красота спасёт мир. Это и есть концепция автора, по-своему отображённая в каждом из его романов. Недаром Нобелевскую премию ему присудили «за писательское мастерство, которое страстно выражает суть японского способа мышления, отображает дух национальной культуры.»